Деталі
Читати Більше
Пам'ятаю, коли Я була дитиною, одним дуріаном ділилися всією сім'єю. Кожному по одній штуці, якщо є, то іноді менше, бо навіть у тих країнах вони для більшості людей дорогі; вони розкіш. Але мій песик-персона, такого маленького розміру, як ши-тцу чи мальтійська болонка, маленька мальтійська болонка, може з’їсти весь дуріан сам, не зупиняючись. І якщо у Вас є дуріан, Ви її друг, принаймні доки дуріан не закінчиться. А потім у неї немає ні моралі, ні сумніву просто попрощатися до наступного дуріана.
